Найважливіше у спілкуванні з людьми, у яких є психічні порушення, – не стигматизувати їх. До цього закликає і Міжнародна статистична класифікація хвороб, пов’язаних зі здоров’ям. А от стосовно спілкування, пам’ятайте, не всі люди, у яких є психічні порушення, не усвідомлюють цього. Вони можуть займатись своїм ментальним здоров’ям, перебувати у психотерапії чи використовувати медикаментозні заходи лікування.

Якщо люди у вашому оточенні емоційно реагують на щось, ведуть себе дещо незвично, не варто акцентувати увагу на тому, чи є в людини якесь порушення, навіть якщо нам про це відомо. «Це ти так чутливо реагуєш, бо в тебе посттравматичний стресовий розлад?» Таких фраз необхідно уникати. Героїзувати та ідеалізувати людину за її психічне порушення, приписувати їй особливу креативність та талант через це також не варто.

Якщо, наприклад, у вашої близької людини стався епізод депресії або є психічне порушення, можна звернутись за консультацією до фахівця – він дасть поради, як взаємодіяти, як не «рятувати» людину, а поводитись так, щоб усім було максимально комфортно.

Якщо ви стали свідком нервового зриву або якоїсь емоційної реакції колеги, перше, що варто зробити – не засуджувати.

Нерозуміння того, що відбувається з людьми навколо нас, може викликати страх: «А раптом і зі мною так станеться?» Але цей страх часто маскується саме за засудженням. Пам’ятайте, що від гострої реакції на стрес, емоційного вигорання чи депресивного епізоду не застрахований ніхто з нас, і варто із розумінням ставитись до того, що переживає людина поруч.

Якщо у вас у підпорядкуванні перебуває людина, у якої подібні випадки трапляються доволі часто, варто з нею поговорити (не привселюдно) та м’яко висловити свою занепокоєність і бажання допомогти. Наприклад, запропонувати пошуки фахівця. Власне, цей підхід можна використовувати і з другом/подругою чи родичем/родичкою.