Повернення з фронту. Що має розуміти суспільство. Довідник `безбар`єрності`
Озирніться навколо, придивіться до своїх друзів, колег. Майже у кожного з нас у найближчому колі знайомих є людина, яка боронить Україну від російської агресії або повернулася з війни.
Ці люди здебільшого не професійні військові, які пройшли довготривалу спеціальну підготовку і присвятили себе службі. Наші Захисники і Захисниці раптово залишили звичайне життя цивільної людини та пішли на фронт після доволі короткотривалого навчання. А там — найстрашніша війна цього століття в найгірших її проявах.
Це може травмувати. Пережите на війні залишає свій відбиток, змінює людину. У кінцевому підсумку до мирного життя одночасно повернуться від 1 до 5 мільйонів людей* — носіїв унікального досвіду участі в бойових діях, який змінює цінності.
- «…поїхав на Бахмут до Луганського прикордонного загону. Після того, що я там пережив, не знаю, що зі мною буде далі».
- «У Бахмуті помирають люди, й це не секрет. Їм відриває кінцівки, голови. До цього неможливо підготуватися»*.
- «Загиблий побратим весь час стоїть перед очима».
- «Побачене неможливо забути. Чи міг я щось змінити?»
- «Так, на війні складно, але там все зрозуміло. Просто. Або ти знищуєш ворога, або він тебе».
- «Я воював поруч із найвідважнішими людьми…»
Дуже важливо не поширювати міфи про те, що всі учасники війни — ветерани і ветеранки — «психовані», «неврівноважені», «з ПТСР» тощо. З війни непросто повернутись усім, проте це не означає, що в усіх буде ПТСР. Нерідко проявами пережитого досвіду може бути депресія, прагнення ізолюватися («мене ніхто не розуміє»), закритися в собі. Більша частина людей впораються з цим за підтримки оточення і не матимуть важких наслідків.
Суспільство має знати, як зустрічати ветеранів і ветеранок, розуміти, як створити найбільш сприятливі умови, які допоможуть відновитися й розпочати цивільне життя.
Один із найважливіших моментів — велика кількість людей з інвалідністю, набутою внаслідок війни: люди з ампутованими кінцівками, порушеннями слуху і зору тощо. Ми маємо вже зараз думати, яким чином облаштувати їм зручний безбар’єрний простір, забезпечити можливості для повноцінного життя, мотивувати до активності.
